Національний інститут раку

Сьогодні, через 35 років після Чорнобильської катастрофи ми згадуємо нашого дорогого колегу, нашого героя Кіндзельського Леоніда Петровича.

Леонід Кіндзельський став тихим героєм, про нього практично ніколи не писали.
В 1986 році він жив у комірчині біля свого кабінету, а клініка працювала цілодобово.
З його ініціативи всі радіологічні лабораторії системи охорони здоров’я першої ж ночі були переключені на контроль радіаційної обстановки.
Сам Леонід Петрович з дозиметристом обстежив забруднену територію, а в подальшому щодня подавав урядовій комісії поточну інформацію, обстоюючи необхідність термінової евакуації Чорнобильського району:
Ліквідаторів з пожежного «караулу Правика», особливо сильно опромінених вибухом, доправляли літаком до Москви.
Позаяк місць у 6-й клінічній лікарні столиці СРСР вистачило не для всіх, тільки 13 пожежників проходили лікування там, а 11 пацієнтів — у Леоніда Кіндзельського в Київському інституті радіології та онкології.

На відміну від московських лікарів, які за методом доктора Роберта Пітера Ґейла з США вбивали кістковий мозок хворих і підсаджувати їм чужий, Леонід Кіндзельський вчасно усвідомив, чим відрізняється протокол лікування лейкозу кісткового мозку від лікування наслідків опромінення.

Крім того, в Україні був найстаріший банк кісткового мозку — це була перша республіка у СРСР, яка мала необхідні ресурси для зберігання біологічних об’єктів кісткового мозку починаючи з 1936 року.
Тому Леонід Петрович почав робити операції за методикою Жоржа Мате: підсажував донорський кістковий мозок внутрішньовенно, не вбиваючи власний кістковий мозок постраждалого. Також робилася десорбція кісткового мозку.

У результаті, з 11 прооперованих у Києві до 16 травня вижили всі, а з 13 прооперованих хворих доктором Ґейлом у Москві вижили лише двоє.
Всього у Києві лікувалися 115 хворих на гостру променеву хворобу, з яких не вижив тільки один.

Офіційна делегація з Москви, що приїхала розбиратися з обставинами, була розлючена. Кіндзельському заборонили продовжувати підсадки кісткового мозку, його навіть зняли з посади головного радіолога УРСР.
Кількість поставлених діагнозів «променева хвороба» зменшили втричі, замість неї записували «вегето-судинну дистонію». Для радянської пропаганди київських пацієнтів з променевою хворобою взагалі не існувало.

На початку червня 1986 д-р Ґейл прилетів до Києва, де відбулася його зустріч та обмін досвідом з проф. Кіндзельським та іншими лікарями

Професор Кіндзельскій розробив унікальну методику лікування хворих на променеву хворобу.
Він відстоював своюб методику перед Москвою. І не зміг би відстояти своє лікування відмінне від московського, якби його не підтримували колеги.

Крім академіка Єрусалимського, його підтримали наші колеги медсестри
А. Пашковська і І. Берестнєва, кандидат медичних наук С. Сівкович, заступник головлікаря М. Бондар, завідувачка відділенням Н. Таміліна, директор інституту А. Позмогов і замдиректора В. Ганул …

Кіндзельський говорив, що підтримував його і тодішній міністр охорони здоров’я України А. Романенко. До речі, Леонід Петрович стверджував, що міністру тоді не дали провести йодисту профілактику …

Через значне опромінення під час виконання службових обов’язків у найбільш небезпечний період після вибуху на ЧАЕС Леонід Петрович багато років нездужав, проте продовжував активно працювати, керуючи відділенням системних онкозахворювань Відділу загальної онкології та хіміотерапії Київського НДІ онкології.

Багато разів запрошувався за кордон (США, Канада, Велика Британія, Італія, Чехія, Китай) з доповідями на теми клініко-генетичних досліджень у післячорнобильський період. Шкодував про незатребуваність свого досвіду на батьківщині.

Учений багато років очолював Київську регіональну міжвідомчу раду по встановленню зв’язку захворювань з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, був заступником директора Інституту онкології МОЗ України, членом Національної комісії з радіаційного захисту

19 квітня 1999 року він пішов з життя.
Світла та Вічна Пам’ять!
Царство Небесне Герою!