×

Адреса:
03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43

Реєстратура
+38 (044) 257 93 15;
+38 (097)862 93 53

Приймальня головного лікаря
+38 (044) 257 40 49

Приймальня директора
+38 (044) 259 01 86
+38 (044) 259 02 73

Підписуйтесь на наші новини: 


Історія



Створення інституту. Історія

Рентген Вільгельм

Історія створення інституту нерозривно пов’язана з відкриттям рентгенівських променів В.К.Рентгеном.

Відкриття рентгенівського випромінювання пов’язане з ім’ям Вільгельма Конрада Рентгена. 28 грудня 1895 року він першим опублікував статтю під назвою «Про новий тип променів» про рентгенівські промені, які назвав X-променями. Він вперше опублікував рентгенівський знімок кисті своєї дружини, що поклало початок застосуванню X-променів у медицині.

Перший рентгенівський кабінет в  Києві почав роботу в 1898 р. в лікарні Покровського жіночого монастиря.

У 1909 р. вже працювали рентгенівські апарати в клініці Н.Д. Стражеско, у військовому госпіталі, в приватному «Рентгенінституті» (Е.Ф. Вебер, В.Г. Бергман, Г.Г. Бергман) та у лікарів, які мали приватну практику (Пауль і Ліберзон).

Після початку Першої світової війни 2 вересня 1914 року ініціативна група киян (М.П. Дукельський, І.І. Косоногов, О.М. Карбів, Ю.П. Тесленко і ін.) створили громадську організацію під назвою «Комісія допомоги пораненим рентгенівським дослідженням», до складу якої увійшли професори і викладачі Київського університету і Київського політехнічного інституту, а також шість лікарів. Головою було вибрано І.І. Косоногова.

Для створення рентгенівського устаткування використовувалися індукторні котушки, трансформатори але ін., надані фізичними кабінетами Університету, Політехнічного інституту, київських гімназій.

На базі зібраних рентгенологічних апаратів були відкриті три рентген-кабінети у військових госпіталях:

  • на Лук’янівці (в даний час  вул. Платона Майбороди, 30-32, НДІ нейрохірургії), зав. – інженер Ю.П. Тесленко;
  • на Вознесенському узвозі (в даний час вул. Смірнова-Ласточкіна, 20, будинок Художнього інституту), зав. – лікар М.І. Шор;
  • на Печерську (в даний час  Центральний госпіталь ЗС України), зав. – О.М.Зарубін.

До середини в 1915 р. комісія мала 21 постійний і  пересувний рентген-кабінет.

З 1915 р. Комісія почала випуск  першого в Росії журналу з рентгенології – «Рентгенівські вісті»

У 1918 р. за ініціативою Ю.П. Тесленко відділ охорони здоров’я при Київському міському і губернському виконкомі ухвалив рішення: «Рентгенівську комісію допомоги пораненим», що фактично припинила свою діяльність, ліквідовувати і на її базі створити громадську організацію «Київська міська рентген-допомога», яка повинна функціонувати на принципах самоокуповування. Директором був затверджений інженер Ю.П. Тесленко.

«Київською міський рентгендопозі» було надане приміщення по вул. Рейтарською, 22. У 191 9 р. «Рентген-допомогу» було переведено в приміщення за адресою бульвар Шевченка, 1 3 (в даний час ректорат Національного медичного університету), в кімнату, яка була раніше кухнею особняку.

15-16 червня 1920 р. «Рентген-допомога» знову змінює адресу – переїздить в приміщення по вул. Толстого, 7 (особняк мільйонера Терещенко). 15 червня «Рентген-допомога» фактично була реорганізована в Київський рентгенівський інститут (КРІ). Директором було призначено Ю.П. Тесленко.
Наказом по Губернському відділу охорони здоров’я від 7 червня 1920 р. були затверджені структура і штат інституту :

  • діагностичний відділ;
  • терапевтичне відділення;
  • рентгенофізична лабораторія;
  • рентгенофізична майстерня;
  • адміністративно-господарська частина.

Цей день вважається юридичною датою його створення.

1920–1924 роки

Професор Роше В.К.

Завдання Київського рентгенівського інституту:

  • Розвиток і впровадження в клінічну практику рентгенологічних дисциплін і викладання їх на медичних факультетах.
  • Розповсюдження рентгенівських знань серед лікарського суспільства.
  • Створення служби рентгенотехнічній допомозі.
  • Підготовка кадрів рентгенотехніків, рентгенолаборантів і лікарів-рентгенологів.
  • Надання кваліфікованій рентгенологічний допомозі населенню.

У 1921 р. – в штат інституту вводиться учбова частина, організовані експериментальні майстерні для виготовлення підручної рентгенівської апаратури, вакуум-лабораторія і склодувна майстерня.

У 1923  р. – реорганізація лабораторії в рентгенофізичний відділ з фізико-технічною лабораторією проф. В.К. Роше.

У 1924 р. – застосування глибокої рентгенотерапії онкологічних хворих (злоякісних пухлин матки, яєчника, молочної залози, середостіння).

У 1924 р. – організацію відділу експериментальної біології і медицини (О.А. Кронтовський, з 1933 р. – М.А. Магат).

Кронтовський О.А.

О.А. Кронтовський (1885-1933 рр.) – патолог-експериментатор. У 1911 р. закінчив медичний факультет Київського університету. У 1921-1923 рр. – професор Київського університету. У 1924-1933 рр. працював в Київському рентгенівському і Бактеріологічному інститутах. Наукові праці переважно присвячені експериментальному вивченню пухлин і методиці культури тканин поза організмом. Вивчав природу злоякісного зростання тканин і шляху впливу на цей процес. Вперше перейшов від суто морфологічного дослідження тканин поза організмом до вивчення їх біохімічної динаміки; також проводив дослідження по різних питаннях ендокринології і мікробіології.

1925-1930 роки

У 1925 р. видатна польська вчена Марія Складовская-Кюрі подарувала Інституту препарат радію мезоторій.

Марія Склодовська-Кюрі

Інститут був перейменований у Київський рентгено-радіологічний інститут з організацією на базі Жовтневої лікарні радіологічного відділення на 12 ліжок.

Структура:

  1. Рентгенодіагностичний відділ.
  2. Рентгенотерапевтический відділ з кабінетами поверхневої, напівглибокої і глибокої терапії.
  3. Фізико-технічний відділ з дозиметричної станцією і ремонтно-монтажної майстерні.
  4. Відділ експериментальної біології і медицини з біологічної та патологоанатомічної лабораторіями.
  5. Навчальна частина.

Патологоанатомічну лабораторію очолив проф. П.Р. Бережанський (пізніше – О.І. Смирнова-Замкова)

У 1926 р. при відділі експериментальної біології і медицини організовані лабораторії експериментального раку і біохімічна.

З 1926 по 1930 р. у Фізико-технічному відділі працювали О.П. Александров і В.М. Тучкевич.

У 1928 р. – перетворення патологоанатомічної лабораторії в патологоморфологическую.

У 1930 р. Інститут перейменовано у 2-й Український державний рентгенологічний та радіологічний інститут.

У 1930 р. відкривається онкологічний диспансер з соціально-патологічним відділенням.

Завдання диспансеру:

  • рання діагностика злоякісних новоутворень;
  • диспансеризацію онкологічних хворих;
  • науково-статистичні розробки;
  • організація онкологічних пунктів і рентгеностанцій при обласних, міжрайонного значення міських центрах та деяких райцентрах.

Анатолій Петрович Александров – видатний вчений (фізик), академік (1953).

Був одним з видатних учасників радянського ядерного проєкту. Він відкривав першу у світі атомну електростанцію в Обнінську. За ініціативою Александрова створений атомний флот країни. Його слово вирішило при створенні реакторів-установок для перших у світі атомних криголамів «Ленін», «Сибір» і «Росія», а також для атомних підводних човнів. У роки Другої світової війни керував роботами по захисту кораблів від магнітних торпед. З 1960 р. А.П. Александров – директор Інституту атомної енергії імені В.В. Курчатова. З 1975 по 1986 р. – президент Академії наук СРСР.

В.М. Тучкевич – радянський фізик, академік АН СРСР. З 1967 р. – директор Ленінградського Фізико-технічного інституту. Основні праці по фізиці напівпровідників і створення напівпровідникових приладів.

1931-1941 роки

У 1931 р. – вакуум-лабораторія, склодувна і механічна майстерня передані у створений тоді завод “РЕНТОК” (директором призначено Ю.П. Тесленко). З цього року веде свій відлік історія становлення медичної промисловості в Україні. У Києві, крім заводу “РЕНТОК”, була заснована фабрика по виробництву зуболікувальних борів, а на заводі “Медінструмент” налагоджено виробництво хірургічних інструментів. Ці підприємства поклали початок народженню виробничого об’єднання “Медапаратура”.

Замість Ю. П. Тесленка директором інституту призначається О.П. Потерило

У 1931 р. відкривається клінічне радіологічне відділення на 12 ліжок (у лікарні їм. Жовтневої революції).

З 1933 р. – директор П.Р. Фішман.

У 1934 р. відкривається стаціонар на 50 ліжок з хірургічним, гінекологічним та рентгено-радіологічним і терапевтичними відділеннями.

Хірургічне та гінекологічне відділення очолив проф. Р. Б. Биховський.

Терапевтичне відділення очолив видатний клініцист В. М. Іванов.

З 1934 р. – Київський рентгенорадіологічний та онкологічний інститут.

У 1934 р. – видано посібник “Злоякісні новоутворення” (під ред. Р.Б. Биховського та П.А. Кучеренко).

З 1935 р. – директор М.І. Шор.

З 1936 р. – директор Д.А. Гриневич.

З 1920 до 1940 рр. захищено 3 докторських та 6 кандидатських дисертацій, підготовлено понад 400 лікарів-рентгенологів, 300 лікарів-онкологів, 500 рентген-лаборантів і рентген-техніків.

Прийом онкологічних хворих у Київському рентгено-радіологічному інституті в 1920-1933 рр.

ЛокалізаціяКількість хворих
Рак жіночих статевих органівзокрема:1555
Рак матки1971
Рак інших статевих органів184
Рак жіночої молочної залози597
Рак травного трактузокрема:1344
Рак нижньої губи358
Рак стравоходу204
Рак шлунку452
Інші330
Рак шкіри690
Рак інших органів383
Всього4569

Роки війни

З початком Великої Вітчизняної війни багатьох лікарів і середнього медичного персоналу було призвано в армію, в тому числі і директора інституту Д.А. Гриневича. Виконуючим обов’язки директора був призначений

Е.В. Сухомлин, якому було наказано:

  • частина рентгенологічної апаратури демонтувати і завантажити для евакуації на схід;
  • залишити все необхідне для лікування онкологічних хворих у стаціонарі (близько 70 осіб) і тих, хто звертається за допомогою з числа громадян, які залишилися;
  • при захопленні міста ворогом інститут з клінікою як лікарняний заклад передати згідно з Міжнародними конвенціями та угодами про лікарняних закладах у воєнний час.

Окупаційна влада наказала у 3-денний термін звільнити від хворих клініку і від персоналу будівлю інституту. Тільки після довгих прохань вдалося отримати дозвіл на переміщення хворих в напівзруйноване від бомбардування будівля Ортопедичного інституту по вул. Козловка (будинок № 3 по Парковій алеї, де нині розміщений профілакторій компанії “Київміськбуд”), взяти з собою один рентгенодіагностичний і один рентгенотерапевтичний апарати. Приміщення інституту і все його обладнання було розграбовано.

Київський рентгено-радіологічний онкологічний інститут, як спеціалізоване установа, продовжував існувати в неймовірно важких умовах і в роки окупації.

На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло багато співробітників інституту: директор Д.А. Гриневич,
К.Л. Орачевский, І.Б. Левинський, Р.К. Кругликова, Н.Р. Зільберберг та ін.

Закатовані або розстріляні в катівнях гестапо: М.А. Магат, К.Л. Кореневський, М.Д. Ревуцка, Р.П. Седлецький. Відновлення інституту почалося відразу після визволення м. Києва.

Наказом № 42 НКЗ УРСР 8 листопада 1943 р. в.о. директора призначається С.М. Яковенко, незабаром покликаний в армію, а його заміщує В.В. Джос.

У 1945 р. директором призначається лікар А.М. Семенова, заступником з наукової частини – проф.
А.А. Городецький.

Увесь 1944 р. і частина в 1945 р. Київський рентгено-радіологічний онкологічний інститут перебував у стані відновлення. Акт у 1944 р. свідчить, що матеріальні збитки установи, склали 3 236 508 рублів.

Структура інституту у 1945 р.:

  1. Рентгенодіагностичний відділ (доцент А.П. Єфремов).
  2. Рентгенотерапевтичний відділ (А.М. Биховський).
  3. Рентгенотехничний і фізичний відділи (М.С. Овощніков).
  4. Експериментально-біологічний відділ (А.Д. Тимофєєвський) з лабораторіями: тканини культур, клінічної, патологоморфологічною і мікрофотолабораторією.
  5. Диспансер (В.Ю. Арунгазиєв).
  6. Клініка на 60 ліжок (головний лікар – М.А. Джос):

а) хірургічне відділення (професор С.Т. Новицький, головний онколог НКЗ УРСР);

б) терапевтичне відділення (В.В. Гудемо-Левкович);

в) гінекологічне відділення (Ф.П. Матвєєв);

г) радіологічне відділення (А В. Шраменко);

  1. Бібліотека.
  2. Аптека.
  3. Адміністративно-господарський відділ.

1946-1950 роки

З 1946 р. директор – І.Т. Шевченко.

Шевченко І.Т.

У 1946 р. створено Вчену Раду інституту у складі:

доцент І.Т. Шевченко – голова, професор А.А. Городецький – заст. голови, В.Д. Братусь – вчений секретар, професор В.Н. Іванов, професор А.Д. Тимофєєвський, професор І.Я. Слонім, М.С. Овощніков, А. П. Єфремов,В.Ю. Арунгазиєв, Т.С. Шведкова-Роше, Н.Р. Значковський, А.В. Шраменко, Ф П. Матвєєв, Т.Е. Лебензон,
В. І. Гузь, В.В. Гудим-Левкович, В.І. Городиський.

У 1946 р. створено томофлюорограф (М. С. Овощніков)

Томофлюорограф

В 1946 р. почали працювати з солями урану.

У 1949 р. – застосування ембіхіна при лімфогранулематозі.

У 1949 р. – завод “РЕНТОК” почав серійний випуск томофлюорографів.

У 1950 р. І.Т. Шевченко захистив докторську дисертацію «Діагностика та лікування раку стравоходу».

Штатний розклад інституту в 1950 р.

Директор інститутуЗаступник директора з наукової роботиЗавідувач відділу глибокої рентгенотерапіїЗавідувач відділу напівглибокої рентгенотерапіїЗавідувач рентгенодіагностичного відділуЗавідувач організаційно-методичного відділуЗавідувач фізико-технічного відділуЗавідувач лабораторії експериментального ракуЗавідувач лабораторії біохіміїЗавідувач лабораторії тканинних культурЗавідувач лабораторії патоморфологіїДозиметрична лабораторіяЗавідувач лабораторії експериментальної хірургіїЗавідувач лабораторії експериментальної урологіїЗавідувач клінічної лабораторіїЗавідувач клінічного терапевтичного відділенняЗавідувач клінічного хірургічного відділенняЗавідувач клінічного гінекологічного відділенняЗавідувач клінічного радіологічного відділенняЗавідувач клінічного теле-радієвого відділенняПомічник директора з АГРд.м.н. І.Т. Шевченкопроф. С.А. ПокровськийВ.І. ГузьМ.А. БиховськийВ.Ю. АрунгазиєвВ.Ф. БзинкоМ.С. ОвощніковС.П. СизенкоН.М. РоманюкЕ.Г. ЛебензонТ.С. Шведкова-РошеС.А. ЗолковерМ.Г. Значковськийпроф. В.Л. ПолокськийЄ.І. Іванюк-БелугаВ.В. Гудим-ЛевковичЄ.А. ВоїновФ.П. МатвеевГ.П. ПеревертунЄ.М. МеркуловаЕ.Х. Федченко

1950-ті роки

1951 р. – КНДРРОІ стає центром координації наукової тематики з проблеми “Рак і боротьба з ним”.

1952 – початок кобальтотерапіі.

1954 – І.Т.Шевченко призначений головним онкологом МОЗ УРСР.

Наказом № 061 МОЗ УРСР від 27 лютого 1957 р. організаційно-методичне керівництво протираковою боротьбою на території республіки юридично покладене на КНДРРОІ.

Рух хворих за 1950-1957 рр.

РокиВсього звернулисяв клінікуГоспіталізовано в клінікуГоспітальна летальність (%)
195075395585,5
195175396355,5
195259126585,6
195356257435,7
195463265076,7
195570012226,4
195681145126,6
195752425586,6

Обсяг роботи, що збільшився, проходив у незадовільних умовах:

  • Поліклінічний прийом проводився в напівпідвальному приміщенні при неймовірній тісноті – кілька лікарів вели прийом в одному кабінеті.
  • Стаціонар був розміщений у будинку барачного типу і не відповідав вимогам онкологічної клініки.
  • Радіологічне відділення безперервно закривалося санінспекцією з охорони праці.
  • У дворі клініки розміщався завод “РЕНТОК”, який створював винятково тяжкі умови для хворих клініки. Головний корпус заводу був на балансі інституту.

Структура (%) злоякісних пухлин у хворих, що лікувалися в інституті в 1957 р.

Рак ротової порожнини3,1
Рак нижньої губи6
Рак стравоходу6,5
Рак шлунка13,7
Рак прямої кишки3,5
Рак гортані2,8
Рак легені9,9
Рак матки17,9
Рак молочної залози9,4
Рак шкіри13,3
Рак ін. органів13,9
Саркома12,3
Всього100

У 1960 р. керівництво КНДРРОІ порушує клопотання перед секретарем ЦК КПУ О.І. Іващенко і заст. голови Ради міністрів УРСР І.Т. Кальченко про будівництво нових приміщень.

Клопотання задовольняється, але будівництво комплексу передається новоствореному Інституту експериментальної і клінічної онкології (директор – акад. Р.Є.Кавецький), юридично організованому в 1960 р.

1960-ті роки

Структура інституту в 1962 р.:

  • Управління – директор, його заст. з наукової частини, секретаріат і відділ кадрів.
  • АГЧ – помічник директора з АГЧ, бухгалтерія, майстерні та склади
  • Ренгенорадіологічний відділ:
  • Рентгенодіагностичний відділ,
  • лабораторія спеціальних методів досліджень;
  • рентгенотерапевтичний відділ;
  • радіологічний (телегамма) відділ.
  • Фізико-технічний відділ:
  • конструкторське бюро;
  • майстерня;
  • дозиметрична лабораторія.
  • Організаційно-методичний відділ:
  • Медична статистика;
  • виставка-музей;
  • архів статистичних, лікарських та наукових документів.
  • Відділ експериментальної онкології і рентгено-радіології:
  • лабораторія канцерогенних речовин;
  • лабораторія культури тканини;
  • біохімічна лабораторія;
  • ендокринологічна лабораторія;
  • віварій.
  • Патоморфологічна лабораторія.
  • Онкологічна клініка (100 ліжок) з аптекою:
  • Відділення радіо-хірургії;
  • Відділення дитячої онкології;
  • Відділення гінекології;
  • Відділення радіології (кюретерапії);
  • лабораторія лейкозів з терапевтичними ліжками;
  • лабораторія хіміотерапії та ендокринології.
  • Наукова частина и мікрофотолабораторія.
  • Бібліотека з фондом книг 145000 екз.

1964 р. — початок випуску збірника наукових праць «Клінічна онкологія».

1966 р. – по вул. Васильківській почав працюва­ти Київський науково-дослідний інститут експери­ментальної та клінічної онкології (КНДІЕКО), ди­ректор – Р.Є. Кавецький.

Розпочала роботу клініка на 200 ліжок і рентгено­радіологічне відділення, оснащене новітніми рент­генорадіологічними апаратами.

1967 р. – початок будівництва нового комплексу приміщень для КНДРРОІ.

1968 р. – у будівництві нових корпусів відбува­лись перебої та зупинки робіт з різних причин, основною з яких був брак робочої сили.

У зв’язку із цим було ухвалено рішення прискорити будівництво за рахунок щоденного залучення на будівництво 10-12 людей із числа співробітників інституту і персоналу клініки; крім того, по суботам і неділям у роботах брали участь майже всі співробітники, лікарі і середній медичний персонал.

Питання будівництва включалися до порядку денного всіх партзборів, засідань Вченої ради і профзборів.

У січні 1969 р. клініка інституту переселяється в новий будинок. У новий будинок також частково перейшли та інші відділи і лабораторії: директорат, науково-організаційний відділ, рентгенодіагностичний і рентгенотерапевтичний відділи, ізотопно-діагностична лабораторія, АГЧ.

У приміщенні по вул. Толстого залишилися фізико-технічний відділ, експериментальна технічна майстерня, лабораторія експериментального раку, біохімічна, ендокринологічна, віварій.

1970-ті роки

Позмогов А.І.

У 1971 р. відбулася велика реорганізація КНДРРОІ і КНДІЕКО.

На КНДРРОІ, директором якого став А.І.Позмогов, була покладена розробка клінічних аспектів онкології, рентгенології й радіології, у зв’язку з чим установі передаються клінічні й радіологічні підрозділи та будівлі КНДІЕКО.

КНДІЕКО отримує академічний статус і входить до складу АН УРСР за назвою Інститут проблем онкології.

Будинок по вул. Толстого, з яким протягом 50 років була зв’язана історія інституту, в 1969 р. передається Республіканській науковій медичній бібліотеці.

З 1971 р. починається принципово новий етап життя інституту, як сучасного науково-дослідного центру, що має потужну клінічну базу, сучасне устаткування і висококваліфіковані кадри.

До 1980 р. штатний розклад інституту передбачав близько 1200 співробітників. Клінічна база становила 560 ліжок.

Керівництво

Директор інституту – професор Позмогов Анатолій Іванович

Заступник директора з наукової роботи – к.м.н. Гріневич Юрій Якимович

Заступник директора з клінічної роботи – доцент, к.м.н. Ганул Валентин Леонідович

Заступник директора з адміністративно-господарської роботи – Садовський Олександр Леонідович

Вчений секретар – к.м.н. Дьомін Валентин Тихонович

1980-ті роки

1981 р. – КНДРРОІ відвідує президент АМН СРСР, директор ВОНЦ проф. Блохін М.М., який дає високу оцінку його науковій і практичній діяльності.

1986 р. – співробітники інституту беруть активну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У клініці інституту проводиться лікування пожежників, що брали участь у гасінні пожежі на 4- му блоці.

Трансплантації кісткового мозку проводилися тим потерпілим, у кого була гостра променева хвороба.

В 1986 році в 6- й московській клініці з 13 пожежних і співробітників ЧАЕС, доставлених із цим діагнозом, після пересадження кісткового мозку вмерли 11 людей. У КНДРРОІ з 11 пацієнтів вижили всі.

Накопичений науковий і практичний досвід викладений у монографії «Гостра променева хвороба в умовах Чорнобильської катастрофи: Метод. Посібник» (за редакцією проф. Л.П. Кіндзельського).

1987 г. – директором інституту став проф. Ганул В.Л.

З 1987 р. – Київський науково-дослідний інститут онкології (КНДІО).

1987 р. – консультативна поліклініка починає роботу в новому корпусі.

1989 р. – початок будівництва нового клініко-хірургічного корпусу, однак, через розпад СРСР, та економічний хаос, у перші роки незалежності України (1991 р.) був закладений лише його фундамент.

Професор Шалімов С.О.

1990-ті роки 1991 р. – директором інституту стає проф. Шалімов С.О. 

З 1992 р. – Український НДІ онкології і радіології (УНДІОР)

ДИРЕКТОРпроф. Шалімов С.О.
Зам. Директора з наукової роботипроф. Гриневич Ю.А.
Зам. Директора з наукової роботипроф. Медведєв В.Е.
Зам. Директора з адміністративно-господарської роботиСадовський А.Л.
Головний лікар клінікиКаюков Д.П.
Клініко-хірургічний відділпроф. Ганул В.Л.
Відд. торакальної онкологіїпроф. Ганул В.Л.
Відд. абдомінальної онкологіїпроф. Чорний В.А.
Відд. пухлин молочної залозипроф. Тарутінов В.І.
Відд. опорно-рухового апаратупроф. Толстоп’ятов Б.А.
Відд. онкогінекологіїд.м.н. Воробйова Л.В.
Відд. пухлин голови та шиїпроф. Процык В.С.
Відд. дитячої онкологіїк.м.н. Климнюк Р.В.
Відд. анестезіології та інтенсивної терапіїд.м.н. Кабан А.П.

Відділ загальної онкології та хіміотерапії
проф. Шалімов С.А.
Відд. експериментальної фармакоонкології і клінічної хіміотерапіїпроф. Кейсевіч Ст.Л.
Відд. системних онкозахворюваньпроф. Киндзельский Л.П.
Експериментально-лабораторний відділпроф. Гриневич Ю.А.
Лаб. експериментальної онкології та променевої терапіїпроф. Барабой Ст.А.
Лаб. клінічної імунологіїпроф. Гриневич Ю.А.
Фізико-технічна лабораторіяд.б.н. Орел В.Е.
Патологоанатомічний відділпроф. Галахин К.А.
Лаб. цитологічної діагностикик.б.н. Лобода В.І.
Відділ рентгенохірургіїк.м.н. Гладкий А.В.
Відділ діагностичних зображеньк.м.н. Дикан І.Н.
Радіологічний відділпроф. Шишкіна В.В.
Відд. ядерної медициник.м.н. Синюта Б.Ф.
Відд. променевої терапіїк.м.н. Кириченко А.В.
Відділ наукових основ протиракової боротьбик.м.н. Федоренко З.П.

2001-2015 роки

XXI століття

2005 рік 85 років Інститут онкології АМН України (журнал)

У 2007 р. Україна приєдналася до конвенції країн, що підписали Паризьку хартію боротьби проти раку, зобов’язавшись підготувати національну стра­тегію боротьби з онкологічними захворюваннями.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.12.2007 р. № 1 18б-р Національний інститут раку було передано під юрисдикцію Міністерства охорони здоров’я України. Після цього перепідпорядкування в Національ­ному інституті раку розпочалося реформування онкологічної галузі, скеро­ване в напрямку наближення до Європейських стандартів надання медич­ної допомоги.

Професор Щепотін І.Б.

З 2008 по лютий 2015 р. інститут очо­лив професор Ігор Борисович Щепотін.

На урочистому засіданні, при­свяченому Всесвітньому дню бо­ротьби з раком, 4 лютого 2009 р. Президент України Віктор Ющен­ко оголосив Указ від 3 лютого 2009 р. № 67/2009 про надання Державній установі «Національ­ний інститут раку» статусу націо­нального і надалі іменувати її – Національний інститут раку.

12 травня 2010 р. Інститут відзначив 90-річний ювілей. (Журнал до 90-річчя)

У рамках святкування відбулася науково-практична конференція з міжнародною участю «Онкологія: минуле, сьогодення, майбутнє».
На заході були присутні Зіновій Митник, міністр охорони здоров’я; Тетяна Бахтеєва, голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я; Василь Лазоришинець, заступник міністра охорони здоров’я; Михайло Давидов, президент Російської академії медичних наук; директори онкологічних інститутів країн СНД тощо. Ігор Щепотін, директор Інституту, приймав теплі слова привітань, побажань та вдячності українським онкологам за їх працю, досвід, наукову діяльність, врятовані життя.

Вперше за останніх 25 років, вдалося реалізувати публічний конкурс виборів директора Національного інституту раку. За наказом МОЗ України від 24.02.2015 р. №17-О «Про проведення відкритого відбору кандидатів на посаду директора Національного інституту раку» було створено комісію з питань відкритого відбору кандидатів на посаду директора Національного інституту раку, до складу якої увійшли фахівці МОЗ України, науковці, провідні онкологи, представники трудового колективу інститут та громадських організацій.

Комісія мала відібрати не менше трьох претендентів, які в подальшому зустрінуться з колективом установи і на основі цих двох турів Міністр охорони здоров’я України повинен прийняти рішення щодо призначення директора Інституту відповідно до пункту 7.2. Статуту Національного інституту раку, затвердженого наказом МОЗ України від 17.01.2015 р. № 14.

До МОЗ України надійшло 18 заяв від кандидатів на посаду директора Національного інституту. Аналіз поданих документів дав право на участь у відборі усім претендентам. Під час чергового засідання комісії було визначено, що всі ці кандидати 26 та 27 березня 2015 року в МОЗ України мають змогу презентувати членам комісії власний план розвитку Національного інституту раку.

За результатами презентацій та шляхом рейтингового голосування членів комісії до наступного туру було допущено чотирьох осіб.

А саме: Тодурова І.М., Осинського Д.С., Колеснік О.О. та Думанського Ю.В.

3 квітня 2015 року ці претенденти зустрілися з трудовим колективом Національного інституту раку та представили їм своє бачення розвитку установи. Цього ж дня відбулося опитування працівників інституту щодо ймовірного керівника установи.

За результатами опитування, у якому із 1070 працівників взяли участь 688 осіб, 472 представники колективу надали перевагу Колеснік О.О., 166 – Осинському Д.С., 33 – Думанському Ю.В. та 14 – Тодурову І.М.

Професор Колеснік О.О.

Саме Олену Олександрівну Колеснік, яка отримали найбільшу підтримку в колективі, Міністр охорони здоров’я України Олександр Квіташвілі призначив директором Національного інституту раку.

В Інституті функціонує клініка на 600 ліжок і консультативна полі­клініка, яка розрахована на 400 відвідувань у зміну. В Інститу­ті здійснюються операції найви­щого рівня складності.