Національний інститут раку

26 квітня 1986 року о 01:23 в історії людства сталася одна з найстрашніших техногенних катастроф — вибух на Чорнобильській атомній електростанції, який зруйнував четвертий енергоблок та спричинив масштабну пожежу. Ця трагедія стала переломним моментом, що докорінно змінив долі сотень тисяч людей і завдав нищівного удару по екології всього світу. Найбільші втрати понесла саме Україна, яка опинилася в епіцентрі трагедії.

У ліквідації наслідків аварії взяли участь понад 240 тисяч героїв, які, не зважаючи на загрозу власному життю, стали на захист людства від невидимого ворога — радіації. Їхній героїзм і самопожертва дозволили врятувати мільйони життів та зупинити ще більшу катастрофу.

Особливу роль на медичному фронті боротьби з наслідками катастрофи відіграв Київський інститут радіології та онкології АМНУ (нині — ДНП «Національний інститут раку»). Саме тут, під керівництвом Леоніда Петровича Кіндзельського, тодішнього Головного радіолога МОЗ України, була організована система лікування постраждалих — пожежників, військових, цивільних.

Леонід Петрович — людина рідкісного масштабу, видатний вчений, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Української Академії наук національного прогресу. Завдяки його таланту, командній підтримці та новаторському мисленню було впроваджено унікальні підходи до лікування променевої хвороби. Серед них:

   • ретельний аналіз гамма-, альфа- та бета-опромінення у кожного пацієнта;

   • цілодобове внутрішньовенне абсорбуюче промивання організму, що сприяло виведенню інкорпорованих радіонуклідів;

   • трансплантація кісткового мозку — як останній шанс у найтяжчих випадках.

Результати перевершили очікування: вже за кілька тижнів пацієнти демонстрували відновлення кровотворення без ускладнень, що дозволяло їм повернутися до життя. Це — яскраве свідчення ефективності підходу, якого дотримувався Кіндзельський.

На жаль, лікувальні процедури, проведені у московських клініках, не давали таких результатів: пацієнти з важкими формами променевої хвороби вмирали від ускладнень, уражень легень, крові, інфекцій.

За свій внесок у медицину Леонід Петрович отримав світове визнання:

   • звання «Найкращий онколог світу» (1995);

   • внесений до енциклопедії «500 кращих лікарів світу»;

   • титул «Людина ХХ сторіччя» за версією Міжнародного біографічного інституту;

   • у 2021 році — звання Героя України (посмертно).

Ми низько схиляємо голови перед його світлою пам’яттю, його інтелектом, рішучістю, здатністю об’єднувати людей навколо великої мети — порятунку людських життів.

Висловлюємо щиру вдячність кожному ліквідатору, кожному лікарю, які стали частиною цієї титанічної боротьби. Особливу шану віддаємо співробітникам ДНП «НІР», які і тоді, і сьогодні залишаються прикладом мужності, професіоналізму та людяності:

   • Професорка Оксана Іванівна Солодянникова — вже на другий день після аварії у складі медичної комісії вирушила до зони відчуження. Відзначена медаллю «За мужність та честь». Сьогодні — завідувачка Науково-клінічного відділення радіонуклідної діагностики та терапії РФП.

   • Професор Валерій Еммануїлович Орел — старший науковий співробітник фізичної та біологічної дозиметрії. Сьогодні — завідувач науково-дослідної лабораторії медичної фізики та біоінженерії.

   • Анна Олександрівна Губарева — лікарка-онколог, яка самовіддано лікувала постраждалих. Сьогодні — очолює відділення медичної статистики з Національним Канцер-реєстром.

   • Надія Іванівна Бусленко — інженер-радіолог, яка виконувала дозиметричні вимірювання машин та пацієнтів. Сьогодні — адміністраторка з допомоги пацієнтам.

Чорнобиль — це не лише трагедія. Це історія людської гідності, жертовності, відповідальності.

Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми продовжуємо справу тих, хто рятував життя.Світла пам’ять героям. Шана живим. Слава Україні!